Офіційний сайт ФК «Карпати» Львів

«Напередодні дебюту не міг заснути». Олексій Сич про шлях в основу, брата у «Волині» і важку травму

«Напередодні дебюту не міг заснути». Олексій Сич про шлях в основу, брата у «Волині» і важку травму

Нещодавнє львівське дербі виявилося особливим для карпатівця Олексія Сича. Роман Санжар довірив 18-річному півзахиснику місце у стартовому складі, а дебютант зіграв впевнено та холоднокровно. В інтерв’ю Інформаційному центру ФК «Карпати» наймолодший гравець «левів» у сезоні 2019/2020 розповів про стрибок з юнацької команди в головну, травму, що ледве не поставила хрест на його кар’єрі та найбільш пам’ятний матч «зелено-білих».

– Олексію, як минає карантин для тебе?
– Майже весь час проводжу вдома. Намагаюся підтримувати форму, а у вільну хвилину читаю книжки. Купив собі кілька автобіографій: Кріштіану Роналду, Юргена Клоппа... А взагалі дуже чекаю повернення на поле.

– В останньому на даний момент поєдинку «Карпат» в УПЛ ти дебютував на найвищому рівні. Це найважливіший епізод у твоїй кар’єрі?
– Для кожного футболіста дебютний матч має важливе значення і я не є винятком. Зустріч з ПФК «Львів» залишила багато позитивних емоцій. Прикро тільки, що ми не перемогли. Після поєдинку я отримав багато вітань і щасливий, що зіграв за основу «Карпат».

– До цього ти кілька разів потрапляв у заявку на матчі Прем’єр-ліги. Коли дізнався, що нарешті вийдеш у старті?
– Це було помітно по тренуваннях. Під час тижневого циклу ми награвали склад, а ще готувалися до майбутньої гри на тактичних заняттях. Здається, у четвер я остаточно дізнався, що гратиму у львівському дербі. До мене підійшов Роман Миколайович Санжар і сказав, щоб я готувався.

– Мандраж був присутній?
– Якщо чесно, то трохи хвилювався. Спочатку навіть не міг заснути, але потім заспокоївся і думав виключно про гру без зайвих емоцій.

– Твій шлях в основу «зелено-білих» є особливим. Майже постійно ти виступав за юнацьку команду «зелено-білих», а в U-21 провів лише один тайм.
– Так, все відбулося доволі швидко – практично за тиждень. У середу юнацька команда повинна була зіграти свій матч, до якого готувався і я. Раптом мені телефонують: «Тебе залучають в дубль». Я почав налаштовуватися на поєдинок в команді Любомира Вовчука, однак згодом мені повідомляють, що за U-21 я не гратиму і мене викликають в основу.

– Здивувався?
– Відчуття були змішаними. З однієї сторони, я не зіграв за «молодіжку», а з іншої – мене запросили в головну команду, хоч на поле тоді я так і не вийшов. Фактично за тиждень я міг провести три матчі, але не зіграв жодного. Це все досвід і важливі знання. Просто варто було чекати свого часу.

– На початку 90-их трохи менше сотні матчів за «Карпати» провів Микола Сич. У твого батька таке ж ім’я та прізвище, він також був футболістом, однак виступав за інші команди. 
– Так, мій батько Микола Сич грав за рівненський «Верес» та «ОДЕК» з Оржева. Тата навіть запрошували у харківський «Металіст» в молодому віці, проте мама не відпустила його так далеко від дому.

– Уродженці Рівненщини традиційно успішно виступали за «Карпати» протягом останніх років. Як ти опинився у Львові?
– Я народився у селі Зоря, що розташоване у Рівненській області. У 7-му класі в батька відбулася розмова з тренерами УФК-«Карпати» і я приїхав на перегляд до Львова. Відбір я пройшов, та через мій доволі юний вік ми прийняли спільне рішення ще на рік залишитися вдома. Врешті-решт, батьки відпустили мене до Львова тільки у 8-му класі. Проте після трьох років навчання я зазнав важкої травми і на півтори роки опинився без футболу. 

– Серйозна травма не примусила тебе задуматися про прощання з футболом?
– Таких думок не було. Надзвичайно важливу підтримку у той час я отримав від рідних та друзів. На жаль, я змушений був пропустити перший сезон у команді U-19. Втім я повернувся сильнішим. Жив цією ідеєю, їздив кожних три місяці на обстеження до Києва. А ще просив у думках Бога, щоб він мені допоміг. Пощастило, що все минулося. 

– Важка травма – не єдина перешкода на твоєму шляху. У певний момент ти мав проблеми із вагою?
– Так, у 9-10 класі у мене був невисокий зріст і мала вага. Я суттєво поступався однокласникам у розвитку. Все це відображалося на футбольних аспектах і я не потрапляв у склад. Зате в 11-му класі відбувся стрімкий поштовх – я став чи не найвищим в колективі і завоював місце у складі.

– Дитячі спогади про футбол – одні з найяскравіших. У тебе є улюблені матчі, на яких ти був присутній в якості вболівальника?
– Ми з хлопцями відвідували майже кожен матч на «Україні». Хоча найбільше мені запам’ятався поєдинок, який я дивився по телевізорі. Я був маленьким, та дуже добре пам’ятаю гол Артема Федецького у ворота «Галатасарая». Це був особливий день для «Карпат».

– Ми згадували про вплив батька на твою кар’єру. У тебе є ще молодший брат.
– Так, Андрієві 17 років, він навчається в 11-му класі й виступає за «Волинь». Ми дуже близькі, постійно обговорюємо наші матчі. Так склалося, що в нас з дитинства чудові відносини і хороше розуміння на полі. Андрій трохи вищий за мене, він чудово грає в один дотик, але у фізичному плані сильніший я. Хотів би зустрітися з ним, але у турнірі U-19 це буде неможливо, оскільки я не підпадатиму під віковий критерій. Тому сподіваюся, що одного дня ми зіграємо разом на рівні Прем’єр-ліги. 


Інформаційний центр ФК «Карпати»
Фото: © ФК «Карпати»

23 Березня 2020

Схожі новини
Спонсори