Офіційний сайт ФК «Карпати» Львів

«Місце в головній команді – великий аванс для мене»

«Місце в головній команді – великий аванс для мене»

Юрій Тлумак про вплив батька, карпатівські династії та захоплення Рикуном.

12-го липня 2002-го року «Карпати» Лева Броварського приймали на «Україні» запорізький «Металург». Долю зустрічі вирішив розкішний удар Душана Сіміча, а львів’яни успішно стартували в рідних стінах у новому сезоні – 1:0. Попри вдалий «сухий» матч голкіпер «левів» Андрій Тлумак, мабуть, того дня не був максимально сконцентрований на футболі. Ще б пак – днем раніше сім’я Тлумаків пережила радісну подію – народження первістка Юрчика.

Відтоді минуло багато років і Юрій Тлумак вже наполегливо стукає у двері головної команди «зелено-білих». Хтозна – якби не призупинення УПЛ, то Тлумак-молодший, ймовірно, провів би свій прем’єрний поєдинок за «Карпати». У розмові з Інформаційним центром ФК «Карпати» 17-річний вихованець клубу розповів про те, які книжки читає, як часто спілкується з батьком і який матч «левів» вважає найбільш пам’ятним. 

– Юрію, як проходить твій карантин?
– Майже постійно перебуваю вдома. Періодично їжджу на базу, тренуюся в залі. У вільний час дивлюся фільми і читаю книги. Зараз підсів на автобіографії. Вже прочитав спогади Гвардіоли та Роналду, якраз читаю книгу Юргена Клоппа. Цікаво дізнаватися думки великих постатей в історії футболу і знайомитися з філософією їхнього бачення гри. 

– Ти потрапляв до заявки на всі матчі «Карпат» у 2020-му році, проте на поле ще не виходив. Чекаєш свого шансу?
– У нас є діалог з тренером. Мені лише 17 років, а я вже в головній команді – це великий аванс для мене. Ставлюся з розумінням до того, що поки не дебютував. Це справжня честь та радість тренуватися з основою. Думаю, Роман Миколайович випустить мене на поле, коли я буду готовий до цього. 

– Схожий шлях вгору у твого партнера Олексія Сича. Він, як і ти, зіграв лише один матч за «молодіжку», і потрапив в головну команду в якості гравця U-19.
– Кожен футболіст хоче зростати. В «Карпатах» молодь має таку можливість. Приємно, що тренерський штаб слідкує за всіма командами і довіряє молоді. Я просто працюю і намагаюся виконувати свою роботу. У нас відмінний колектив, хлопці багато підказують мені. Мабуть, найбільше спілкуюся з Єгором Назариною та Александру Бойчуком. 

– Історія «зелено-білих» знає чотири династії: Шулятицькі, Кікоті, Шведи та Толочки. Для тебе має значення той факт, що твій батько свого часу віддав багато років «Карпатам»?
– Це має величезне значення для мене. Взагалі я прагну не просто дебютувати за «Карпати», а й зіграти навіть більше матчів, ніж є за спиною в батька. Поки про це говорити зарано, я тільки на початку шляху, але така ціль однозначно існує. На даний момент хочу, щоб ми залишилися в УПЛ, а загалом мрію про серйозні висоти з «Карпатами». 

– Яку роль батько відіграв у твоїй кар’єрі?
– Він скеровує, підказує і сильно допомагає. Так, зараз він працює і живе в Луцьку, однак ми спілкуємося по 3-4 рази на день. Ми з ним дуже близькі. Передивляємося разом кожен матч і тато частенько мене критикує. Якщо я справді зіграв неправильно, то він обов’язково про це скаже. 

– Колись твоя мама розповідала в інтерв’ю, що не дуже б хотіла, щоб її сини продовжили шлях батька, оскільки професійний спорт – надто небезпечна справа. Вона не намагалася застерегти тебе від цього?
– Я відчував максимальну підтримку від мами. Можливо, вона бачила, що у мене є певні якості, щоб стати футболістом. У нас не було таких розмов, коли вона б забороняла грати у футбол. Точніше, мама нерідко казала: «Годі вже тренуватися» (посміхається)

– У батька були інші застереження – свого часу він запевняв, що не хоче продовження воротарської династії.
– Коли я був зовсім маленьким, мабуть, мені було років 5-6, я брав воротарські рукавиці, то батько жартома бив по руках і казав, що у нас в сім’ї лише один воротар (посміхається).

– Ти ледве не з народження відвідував стадіон «Україна» з мамою, а потім і з молодшим братом. Який твій перший свідомий спогад про футбол?
– У мене дуже багато спогадів і є усвідомлення того, що я ходив практично на усі матчі. Проте найяскравіший спогад – гра батька проти дортмундської «Боруссії». Страшенно прикро, що «Карпати» тоді поступилися вдома 3:4, хоча то був видатний поєдинок з шаленою розв’язкою. Того вечора традиційно, як і завжди, я теж був на трибунах і переживав за улюблену команду.

– Частенько після матчів ти, а також син Аляксєя Сучкова, Антон, виходили на поле «України» і намагалися забити гол у великі ворота.
– Знаю, що такі моменти були, втім особливо у пам’яті вони не закарбувалися. З Антоном у мене інші асоціації – ми чимало часу проводили разом за межами стадіону. У нас була справжня дружба, це чудові дитячі спогади. До речі, ми контактуємо дотепер. Зараз Сучков-молодший виступає за гродненський «Неман». 

– Ти змалечку відвідував не лише футбольні матчі, а й бував на тренувальній базі. Чия гра тобі подобалася найбільше?
– Однозначно виокремлю Олександра Рикуна. Він таке витворяв з м’ячем! Це просто космос. Також дуже подобалася робота з м’ячем Сандро Ґурулі. Мені завжди імпонували дії футболістів, які спрямовані на атаку, на загострення гри. 

– Твій брат Максим також грає у футбол?
– Так, він займається у карпатівській школі. Позиція Максима – центральний захисник. Ми з ним доволі близькі, намагаюся йому підказувати і допомагати. Якщо брат наполегливо працюватиме, то з нього може вирости хороший футболіст.


Інформаційний центр ФК «Карпати»
Фото: © ФК «Карпати»

31 Березня 2020

Схожі новини
Спонсори