Офіційний сайт ФК «Карпати» Львів

Неймовірні пригоди бразильців у Львові

Відразу після підписання 3-річного контракту новачок „Карпат” Пірес познайомився з містом, честь якого він захищатиме на футбольному полі.
Перші дні у новій країні для бразильського новачка „Карпат” плеймейкера Діого Жозе Піреса проходили у квартирі його земляка Вільяма Роші Батісти. Саме з вікна його помешкання на вулиці Городоцькій, а також автомобіля, який віз гравців на базу в Брюховичі, і формувалося уявлення Піреса про Львів. Тож, працівникам інформаційного центру ФК „Карпати” не залишалося нічого іншого, як влаштувати для обох бразильців екскурсію старовинним містом.



Головний тренер „Карпат” Юрій Дячук-Ставицький, усміхнувшись, погодився таки відпустити футболістів. Батіста теж перебував у прекрасному настрої і все пояснював Піресу, що його не ведуть на чергове інтерв’ю. До речі, буквально за півгодини до початку екскурсії Пірес підписав з „Карпатами” 3-річний контракт і після дружніх обіймів з головним тренером вирушив на першу прогулянку центром.
„Головне, щоб вони Києву забили!”
Але перед цим довелося владнати ще й проблеми з бразильським паспортом Піреса. Для цього новобранцю потрібні були фото з датою їхнього виготовлення. Оскільки такої послуги в салоні передбачено не було, довелося звертатися до вищого керівництва. „Зробимо вам дату, – сказав фотограф, - головне, щоб вони Києву забили!”. Батіста, який добре розуміє українську мову, не став вихвалятися, що обов’язково заб’є, натомість, із серйозним виглядом кивнув головою. Коли фотографії вже лежали в кишені Піреса, він помітив шалики та атрибутику футбольних клубів у вітрині магазину. Особливо його зацікавила символіка „Динамо”, роздивившись яку, він сказав лише одне слово: „Клебер!”. Бразильський легіонер київського клубу колись грав разом з Піресом в „Сан Паоло”, і саме він першим розповів новоспеченому „карпатівцю” про Україну. Побачивши сувенірний м’ячик з гербом мадридського „Реала”, Пірес згадав Жуліо Баптішту, а м’ячик з гербом „Мілана” нагадав йому ще одного колишнього одноклубника Кака. Зацікавив бразильця і шалик „Дніпра”. Та коли він дізнався, що в цій команді немає жодного бразильця, його інтерес до цього клубу вивітрився вмить.
Вийшовши з одного магазину, наша делегація попрямувала до іншого - спортивного. Продавці і відвідувачі відразу впізнали Батісту і кинулися до нього за автографами. Інші ж, дізнавшись ім’я його одноклубника, запропонували продемонструвати бразильську техніку. Адміністратор магазину доручив Піресу самому вибрати м’яча. Бразилець вказав на офіційний м’яч майбутнього чемпіонату світу у Німеччині. Але тепла куртка та штани, очевидно, завадили бразильцю показати усе, на що він здатен – м’яч частенько падав на підлогу під час жонглювання. Така „техніка” особливо розвеселила Батісту, який кепкував зі свого друга, хоча сам жонглювати відмовився.
Тече річка Полтва...
Після цього ми вирушили до пам’ятника Адаму Міцкевичу. Розповідь про те, що поляки вже довгі роки мріють забрати його до себе не надто здивувала бразильців. „Ще б пак! Така краса, мабуть, символ Львова!”, – сказав Батіста. Перейшовши дорогу, бразильці вклонилися Діві Марії і з зацікавленням почали розглядати Різдвяну шопку. „А чому ми святкуємо Різдво 25-го грудня, а ви – 7-го січня?”, – запитав Батіста. Довелося сказати, що це довга історія і за хвилину її не викладеш. Бразилець поставився до цього із розумінням і пішов до пам’ятника Шевченку. Почувши прізвище українського генія, оживився і Пірес, якому дуже неподобалась морозна львівська погода. „Де Шевченко?!”, – спитав він. Батіста розсміявся і показав рукою на пам’ятник. „Найвідоміший український письменник, – пояснив він свому товаришу. - Я про нього знаю, мені перекладач колись говорив”.
Маршрут нашої екскурсії передбачав похід по „стометрівці” до Оперного театру. Йдучи алеєю із засніженими каштанами, Батіста запитав, скільки років Львівській опері. Почувши її коротку історію, футболісти дізналися ще й львівську казку про архітектора, який збудував Оперний, але дізнавшись, що річка Полтва тече просто під ним, покінчив життя самогубством. „Ого!”, – вигукнув форвард „Карпат”. Наближатися до театру йому явно розхотілося...

Батіста у вишиванці, Пірес з рушником
Обійшовши Оперний, ми вийшли на Вернісаж з боку театру Заньковецької, попросивши бразильців бути уважними, адже тут „промишляє” чимало кишенькових злодіїв. Батіста, якому до цього було ліньки перекладати історичні деталі Піресу, цього разу почав активно його португальською мовою переконувати дивитися за своїми кишенями. Але не дослухавши до кінця, Пірес побачив чималу булаву, і взяв її в руки, а Батіста схопив бейсбольну биту. Бразильці намагалися доторкнутися до всього, а особливо вразили їх картини львівських художників. Батіста задивився на засніжені схили Карпат, сільську хатину, полонину з вівцями... Дізнавшись, що картини коштують від 400 гривень, він пообіцяв купити собі невеличку колекцію. Побачивши вишиванки, Батіста і Пірес почали уважно вивчати, з якого матеріалу вони зроблені. „Цей рушник на підлогу треба класти?”, – спитав Вільям. „Про що ви говорите, пане?! На стіл чи на стіну вішати!”, – обурено відповіла продавець. Рушники дуже сподобались Піресу, а вишивані сорочки припали до душі Батісті. „Куплю. Обов’язково, – сказав він. – З наступної зарплати”.
Площа Ринок бразильцям не сподобалась – усе перекопано, купа машин... Батіста навіть спитав: „Оця вежа – це в’язниця?”. Довелось пояснити, що це всього лише міська рада. Побачивши двох кам’яних левів перед входом у Ратушу, Батіста згадав, що саме лев – символ „Карпат”. На жаль, не вдалося завести бразильців на Високий Замок, оскільки вже темніло, хоч Батіста активно допитувався, скільки часу туди лізти...

Ростислав ЯЩИШИН
Світлини Юрія БАСЕНКА

06 Лютого 2006

Схожі новини
Спонсори