Офіційний сайт ФК «Карпати» Львів

До 20-річчя відродження «Карпат»

У січні 1989 року в історії українського футболу стався безпрецедентний випадок. Після семирічної перерви і волевиявлення вболівальників було відроджено команду «Карпати» з її славними сторінками історії. Сьогодні спогадами про події 20-річної давності поділилися безпосередні учасники відродження львівського клубу.

Ігор Кульчицький (начальник команди «Карпати-89»): «У 1986 році, дякуючи зусиллям в першу чергу першого секретаря Червоноармійського райкому партії Віктору Волкову, у Львові на Погулянці був збудований стадіон «Юних піонерів». Там і почала працювати футбольна СДЮШОР-4 і мене призначили директором школи. Метою було те, щоб на цьому стадіоні займалися не лише юні футболісти, а й було де тренуватися гравцям майбутньої новоствореної команди «Карпати», яка була ліквідована в кінці 1981 року. А тодішній стадіон «Дружба» був відданий СКА «Карпати». У 1988 році Віктор Волков став першим секретарем Львівського міському партії і пообіцяв підтримати відродити «Карпати».

- Ігоре Євстаховичу, пригадайте які були перші кроки у цьому процесі?

- У Києві голова республіканської федерації футболу Микола Фоміних зустрів мене не дуже дружелюбно, мовивши «забудь про «Карпати», бо є СКА «Карпати». Тоді ми з головним тренером Борисом Россихіним вирушили в Москву до керівника всесоюзного футболу В’ячеслава Колоскова, з яким був знайомий з початку 80-х років, коли навчався у Москві у Вищій школі тренерів. На той час штат зліквідованої команди «Карпати» було віддано якій хокейній команді за Уралом. Колосков викликав свого бухгалтера, і та підрахувала кошти, які необхідні для виступів «Карпат» у п’ятій зоні другої ліги, де в основному виступали представник Росії, Білорусі, Молдавії та Прибалтики - всього біля мільйона рублів. Розшифровку витрат по приїзду до Львова я показав Волкову.

- І яка була реакція у Віктора Олександровича?

- Спочатку він жахнувся. А перед цим я побував у промисловому відділі, де мені був представлений список підприємств Львова, які могли б виділити на відродження «Карпат» в залежності від своїх потужностей – від 20 до 70 тисяч карбованців. І згодом Волков зібрав на нараду директорів підприємств і дав їм відповідні рахунки на оплату. Пригадую, тоді перерахували кошти завод автонавантажувачів, «Електрон», конвеєрний завод та інші. І за два дні всі гроші були переказані. Потім Борис Россихін разом з головою облспорткомітету Володимиром Терещенком вирушили до Москви, де також підтримку надав і Анатолій Россихіна, рідний брат головного тренера «Карпат», і представили Колоскову фінансові гарантії відродження «Карпат», які і було включено до списку учасників змагань у другій лізі. Після повернення до Львова почалась напружена робота з формуванню ігрового складу «Карпат», які були закріплені за НВО «Електрон».

- Як вдалося потіснити СКА «Карпати» зі стадіону «Дружба» на армійську арену?

- Дякую юристам з обласної ради, які повідомили нам, що не було жодних документів передачі СКА «Карпати» стадіону «Дружба». І під час суду було прийнято рішення знову повернути «Дружбу» команді «Карпати». Трохи пізніше відсудили і тренувальну базу в Брюховичах, а до цього футболістам «Карпат» довелося скитатися по базах та санаторіях Брюхович, а також у Винниках. Пригадую, як біля входу до бази СКА «Карпати» був шлагбаум, і стояв вартовий з автоматом. А на вулиці Лермонтова, 5 Волков підшукав приміщення для штаб-квартири клубу, де і почалась робота з підготовки «Карпат» до старту у чемпіонату, який відбувся 20 квітня 1989 року у Ленінграді в матчі проти «Динамо».

Борис Россихін (головний тренер «Карпат-89»): «У той час у спорткомбінаті на площі Галана (нині Петрушевича – авт.) орендувався зал для ветеранів «Карпат» та водоканалтресту, представники якого Володимир Сулипа та Любомир Бек відрядили мене разом з Ігорем Кульчицьким до Києва для вирішення питання відродження у Львові профспілкової команди. Проте тодішній керівник української федерації футболу Микола Фоміних насторожено зустрів нас, зауваживши, що в нас немає таких госпрозрахункових команд і відмовився від того, щоб «Карпати» включили до однієї із зон другої ліги. Тоді я зателефонував до Москви своєму молодшому на два роки брату Анатолію, який свого часу виступав за команду майстрів «Спартак» поруч з такими майстрами, як Галімзяном Хусаїновим, Анатолій Масльонкіним, Сергієм Сальніковим, Борисом Татушиним та іншими. Мій брат був у тісних стосунках з керівником союзного футболу В’ячеславом Колосковим домовився про наш візит до Москви. До речі, мій брат Анатолій Россихін, майстер спорту з футболу, Заслужений працівник фізичної культури Росії, почесний голова федерації футболу МДФСТ «Спартак» нещодавно, 9 січня, побував у гостях в ФК «Карпати» з нагоди 20-ліття відродження клубу.

А повертаючись у січень 1989 року, зауважу, що на той час за подібним штатним розписом почали створюватись клуби у Прибалтиці, Росії, Молдавії. Колосков заявив, що він підтримує цю ідею, але потрібно це питання узгодити з Маратом Грамовим з Держкомспорту. Тож в наступну поїздку до Москви я вирушив з Володимиром Терещенком, який очолював облспорткомітет і був добре знайомим з Грамовим. Журналіст Василь Михайлов зібрав у папку декілька десятків газетних публікацій по відродженню «Карпат», в тому числі і статтю Івана Сала «Футбол… поза грою». Перший секретар Львівського міському партії Віктор Волков, який взяв на себе зобов’язання зібрати відповідну суму коштів на утримання команди. Волков був добре знайомим з Ігорем Кульчицьким, адже разом будували стадіон «Юних піонерів» на Погулянці. До речі, тодішній помічник Волкова у міськкомі партії Адам Мартинюк мав займатися відродженням команди, але Адам Іванович і близько не хотів займатися цими питаннями. І Волкову довелось самотужки вирішувати всі проблеми.

А Грамов, зрадів, побачивши у Держкомспорті свого друга-борця Терещенка і одразу дав добро Колоскову на відродження «Карпат». І 5 січня 1989 р. о 15.00 у кабінеті №290 Держкомспорту СРСР на Лужнецькій набережній в Москві було підписано Свідоцтво про відродження після семирічної перерви львівської команди “Карпати”. Документ №14-2/45 про включення “Карпат” у чемпіонат СРСР серед команд другої ліги підписав начальник Управління футболу і хокею цього відомства В’ячеслав Колосков. А 10 січня 1989 року у «Спортивній газеті» з’явилась стаття «День народження клубу» за підписом спецкора газети Медвєдєва, який також їздив до Москви. Кошти планувалися збирати за рахунок діяльності самого госпрозрахункового клубу, внесків його членів та спонсорів, якими мали стати промислові підприємства Львова. Кошти було вирішено надсилати на рахунок стадіону тоді ще «Дружба», бухгалтерія якого вела фінансові справи команди «Карпати».

- Як формувався керівний склад відроджених «Карпат»?

- Цими питаннями займався тільки Віктор Волков, нажаль нині покійний. Мене було призначено головним тренером, а начальником команди - Ігоря Кульчицького, тренером – Ростислава Поточняка а в лютому на установчій конференції клубу президентом ФК “Карпати” став директор спортивно-культурного комплексу НВО «Електрон» Юліан Кордіяк, якого на жаль, нині також немає серед нас, а віце-президентом – Юрій Дячук-Ставицький. Адміністратором був Анатолій Тищенко, лікарем – Олег Пшик, масажистом – Володимир Варламов, а керівником наукової групи – Олександр Соломонко. Штабом ФК “Карпати” стала одна з квартир третього поверху на вулиці тоді ще Лермонтова, 5. Львівський клуб любителів футболу “Карпати” очолював Ростислав Заремба.

- Борисе Андрійовичу, а хто з гравців вирішив захищати честь відроджених “Карпат”?

- У січні Волков виділив машину і ми разом з Кульчицьким почали їздити по квартирам футболістів, запрошуючи їх до «Карпат». Першим став воротар Сергій Квасников з “Гурії” із Ланчхуті. З радістю повернулися до Львова також досвідчені Степан Юрчишин, Василь Леськів та Анатолій Саулевич - з хмельницького “Поділля”, Іван Гамалій зі СКА “Карпати, Віктор Рафальчук з дніпропетровського “Дніпра”, Богдан Бандура – з рівненського “Авангарду”, Григорій Батич – з жидачівського “Авангарду”, Роман Лаба та Олександр Кулешевич – з луцького “Торпедо”. В ході сезону почали грати Володими Снилик – з вінницької “Ниви”, а також Андрій Чикало, вихованець львівського СКА. Новобранцями “Карпат” стали Валерій Паламарчук – з мінського “Динамо”, Олег Гула з львівського “Автомобіліста”, Роман Деркач – з ЛДІФК, Богдан Дебенко, Юрій Хомик – з івано-франківського “Прикарпаття”, вихованці львівського спортінтернату – Микола Сич, Олександр Чижевський, Руслан Забранський, Вадим Герасименко, Володимир Шаран. І відзначу, що в “Карпатах” підібрався дуже згуртований колектив, у якому добре поєдналися досвід ветеранів та завзяття молоді. Ми виконали поставлене перед нами завдання, посівши високе третє місце.

- Де проходила підготовка “Карпат” до прем’єрного сезону?

- Тренувалися, де прийдеться, а підготовка до матчів проходила у різних санаторіях Брюхович та Винниках. Перший етап відбувся у Львові, потім 8 лютого виїхали на збір у Закарпаття, дислокуючись у Яремче. На початку березня “Карпати” вирушили на збори до сусіднього польського міста Жешув, де здобули три перемоги у чотирьох товариських зустрічах, при одній нічиї. Згодом наша команда вирушила до білоруського міста Брест, де перемогла у невеличкому турнірі за участю брестських команд “Динамо” та “Політехніка” і лієпайського “Звейнієкса”. Після чого готувалися до сезону у Львові. А 17 квітня, за три дні до старту чемпіонату відбулося відразу дві теплі зустрічі керівництва та гравців “Карпат”. Спочатку у конференц-залі НВО “Електрон”, яке очолював Рибинок, відбулось розширене засідання ради госпрозрахункового ФК “Карпати” і зустріч команди з трудовим колективом електронівців. А ввечері переповнений зал кінотеатру “Мир” авансом роздавав команді напутні слова та овації.

Юрій Дячук-Ставицький (віце-президент «Карпат-89»): «У 1988 році я працював головним тренером івано-франківського «Прикарпаття» і повернутися до Львова запропонував Борис Россихін. У місті також пообіцяли покращити побутові умови, адже в мене народився син Михайло. Пригадую зустріч керівництва і команди «Карпати» у вщент заповненому вболівальниками актовому залі НВО «Електрон» і мене було представлено, як віце-президента клубу. Пам’ятаю, як прийшов власною з друкарською машинкою у виділену для клубу квартиру на вулиці Лермонтова, де було лише декілька столиків та телефон. Організаційної роботи по проведенні тренувань та зборів було дуже багато і часом доводилось ночувати в приміщенні клубу. А в штаті клубу тоді було лише восьмеро працівників, в тому числі інспектор відділу кадрів Оля Гох та головний бухгалтер Ірина Петришин, які і нині працюють у клубі. Принагідно нагадаю, що мені довелось працювати завучем СДЮШОР «Карпати», коли разом з Анатолієм Крощенком у середині 70-х років створювали футбольні спецкласи на базі СШ №14.

Ростислав Заремба (тодішній голова клубу любителів футболу «Карпати»): «На той час існувало об’єднання молодіжних клубів за різними уподобаннями і при ньому був створений у 1987 році клуб любителів футболу, очолити якого було довірено мені. А в наступному році, коли розпочалась основна хвиля боротьби за відродження команди «Карпати» наш клуб брав у ній активну участь як єдина на той час громадська організація. Тоді існувала команда СКА «Карпати», проте наш клуб носив назву лише «Карпати» і в цьому плані були певні тертя з керівництвом армійського клубу. Активісти нашого клубу збирали підписи вболівальників за відродження «Карпат», пригадую прямі телеефіри в центрі місту зі «стометрівка» та студії на Високому Замку. Ми збирали листи, звернення вболівальників і особисто мішками возили до Києва, зокрема, в редакцію газети «Молодь Україна». Великий поштовх давали і статті письменника Івана Сала. Проблема відсутності львівської профспілкової команди на всесоюзній арені була порушена у Новосибірську на всесоюзному зборі клубів любителів футболу і до львівської делегації крім мене увійшло ще декілька активістів, в тому числі і Олег Солдатенко, який очолює нині громадську організацію «Карпати». У своїх виступах ми акцентували увагу на тому, що існуюча команда СКА «Карпати» не сприймається людьми. Тоді з ініціативи керівника відділу спорту газети «Комсомольская правда» Віктора Горлова ми домовились про першу статтю у цій всесоюзній газеті за моїм підписом під назвою «Поле без боя». Пригадую ця стаття також дала поштовх у процесі відродження «Карпат» і викликала шерех у партійних органах, які навіть викликали мене на бесіди, мовляв це суперечить думці вболівальників. І коли команда «Карпати» таки відродилася наш клуб допомагав їй у різних організаційних моментах.

Василь Михайлов (тодішній власкор «Спортивної газети»): «Хрещеними» батьками команди стали понад 70 тисяч читачів зі всієї України всеукраїнської «Спортивної газети», які поставили підписи у небувалій на той час акції “Я, мама, і тато – за команду “Карпати”, яка була проведена на сторінках газети в листопаді-грудні 1988 р. Двічі-тричі на тиждень подавалась серія матеріалів із зацікавленими особами – ветеранами «Карпат», керівним складом області, вболівальниками. Філософією цього питання було підняття всіх верст населення на відродження команди «Карпати». І відгомін був неабияким. Пригадую тодішній заввідділом листів «Спортивної газети», відомий у минулому футболіст Андрій Біба, просив мене припиняти акцію, бо вже не було де складати листи».

Розмовляв Юрій НАЗАРКЕВИЧ

На фото - «Карпати-89»: нижній ряд (зліва-направо): О. Гула, Р. Лаба, Р. Деркач, А. Василитчук, В. Герасименко, В. Леськів, середній ряд: С. Квасников, А. Тищенко (адміністратор), І. Кульчицький (начальник команди), Б. Россихін (головний тренер), Р. Поточняк (тренер), О. Пшик (лікар), верхній ряд: А. Саулевич, В. Юрчишин, В. Журавчак, С. Юрчишин, О. Кулешевич, Б. Бандура, Г. Батич.

Інформаційний центр ФК "Карпати", www.fckarpaty.lviv.ua

30 Січня 2009

Схожі новини
Спонсори